В останні дні перед локдауном у столиці представили проєкт про побут трьох поколінь українців. На закритому через умови карантину прессніданку журналісти отримали ще “теплу”, прямісінько з друкарні, книгу-альбом “Українці XYZ: звички, смаки, побут” та побачили трейлер документального фільму “Квіти України”.
Запрошені гості (журналісти, культурологи, креативники й рекламісти) стали вибагливою фокус-групою для першого тестування книги та фільму. Результат був запалюющим. Дослідження зацікавило, гості були в захваті від книги, просили додаткові примірники. Костянтин Дорошенко, арткритик, куратор сучасного мистецтва, сказав, що це “дослідження є подією в культурному житті країни”.
Про проєкт розповіла авторка ідеї й кураторка Марта Мольфар:
“Ми працювали над проєктом, майже закрившись від світу на кілька місяців. Знайомі часто запитували – А для чого саме ти збираєш старі фото?Доводилось пояснювати, що для книги й для цифрового музею. Вони мають одну назву: «Українці XYZ: звички, смаки побут». Вони про нас з вами й про повсякдення, в якому формувалися молоді українці різних поколінь. Це дослідження побуту з 1991 року. Уявіть, 30 років Незалежності – у звичках, смаках, вуличній моді, їжі, дизайні осель, легендарних ковдрах на стінах у 90-ті, касетниках, перших ПК, травневих пікніках, копанні картоплі й навіть у сексуальних вподобаннях. Про все це ми не тільки розказуємо, але й показуємо за допомогою фотоархіву.Після цього пояснення іноді виникало нове запитання:- А в чому прикол? Чи це правда круто?Дуже. Вернакулярна фотографія зараз взагалі в тренді. Вернакулярна — це повсякденна, любительська світлина. У вас таких купа у домашньому альбомі. І цінність як раз у тому, що це маленькі людські історії без глянцю. Без штучного «щоб красиво». Є офіційна історія (тут показуємо, тут не дуже) і є офіційні історичні «герої» (політики, діячі, зірки). А у нас герой — ми. Прості люди. І в об’єктиві наші маленькі історії. Ну і третє традиційне запитання, яке абсолютно логічне:- А до чого у проєкті три букви XYZ?Це назви трьох поколінь. За теорією поколінь їх набагато більше, але ми зупинилися лише на цих трьох, бо їхня молодість прийшлася вже на незалежну Україну. Ми намагалися дослідити спільні риси й розбіжності. Виділили тренди кожного з трьох десятиліть: Що їли, у що вдягалися, як прикрашали житло, як розважалися.Цікаво було спостерігати за змінами й виділяти сталі моменти. З’ясувалось, що найбільше розбіжностей у ставленні до сексу, гендеру і тіла. Розбещені ікси та цнотливі зети (насправді не цнотливі, а просто не всеїдні). І ігреки, які надивившись у дитинстві буремні прояви секс революції 90-х, одружуються пізніше за інших. Знаю, що узагальнювати не можна. Але спільні риси — чудовий інструмент для досліджень. Це серйозна праця, яку нам вдалося зробити за такий короткий термін, що досі не вірю, що це вдалося. А вдалося, бо команда крута – зірки свого фаху. Наприклад, наш артдиректор, Андрій Достлєв, художник і дослідник вернакулярної фотографії. Андрій ще до нашого проєкту був автором дизайну декількох власних фотокниг, зокрема видання “Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор” (Родовід, 2019), яке потрапило до шортлістів премії UNSEEN Dummy Award (2018) і конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» фестивалю «Книжковий Арсенал» (2020), отримало першу нагороду Ukrainian Dummy Award (2018) і почесну відзнаку на форумі видавців у Львові.
Андрій Достлєв, артдиректор і співавтор про книгу “Українці XYZ: звички, смаки, побут”:Це історія про наші життя та побут протягом 30 років незалежності в текстах Марти й фотографіях — як з родинних архівів і з моїх набігів на барахолки, так і авторства професійних фотографів (всіх дуже люблю).Це був несподіваний досвід роботи з вернакулярними фотографіями періоду, якого я намагався раніше уникати, але виявилося що це весело (заодно зробив для себе кілька цікавих висновків щодо оптики й стратегії роботи з фотографіями на межі переходу до цифрової зйомки). Всі матеріали, які нам надіслали, були страшенно цікаві, але обмеження в часі й кількості сторінок звісно змусили робити вибір, часами нелегкий. Про радість від роботи з архівом Олени Морозової Марта вже неодноразово згадувала, додам від себе, що із таким самим захопленням роздивлявся архів Олени Гром, який теж проходить ледь помітним мотивом через всю книгу. І це був перший раз в житті, коли в мене виникла потреба сказати незнайомій особисто людині, що вона просто кішечка (з усією повагою).Дуже дякую Марті за запрошення до участі в проєкті й за віру в мене, а також всім, з ким ми працювали разом над цією книгою, — Галині Букші (і дуже сподіваюсь, це була не остання наша з вами співпраця), Ярославу Солопу, Льолі Гольдштейн, Глібу Лук‘янцю. І теж особлива подяка всім, хто відгукнувся на наші прохання долучитися своїми фотографіями”.
Продюсером цього великого мультидисциплінарного проєкту виступив Гліб Лук‘янець, засновник Gogol Foundation, українсько-польський кінопродюсер, чиї фільми номіновані багатьма європейськими фестивалями, в тому числі акредитованими Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів FIAPF. Гліб про складність та важливість проєкту для всіх нас:“Україна XYZ» був викликом для мене як продюсера поєднати не поєднальне, три абсолютно різні індустрії: книговидання, діджитал та кіно. Я вбачаю в цьому крок до діалогу не тільки між поколіннями, а й між інститутами, кожен з який надійно стереже свої стіни. Хочу сказати всім українцям: час розслабитись та перестати тримати оборону один перед одним. Всі бар‘єри у нас в головах, давайте більше довіряти один одному та об’єднувати наші зусилля в крутих інноваційних проєктах. І ще не варто боятись робити великі проєкти про мале, воно варте не меншої уваги.
Крім аналітичних досліджень, проведених Мартою Мольфар, книга містить об‘ємний фотоархів. Усього для проєкту було зібрано понад 3 000 світлин. 500 з них увійшло в книгу. Основа фотоархіву – вернакулярні або повсякденні, аматорські фотографії. Кожне фото – це маленька особиста історія. Автори вирішили зібрати й зберегти наше приватне буття, нашу повсякденність у деталях. Без зірок і селебов, без історичних постатей і політиків. Абсолютно “народна” історія – без глянцю, без позування, без героїзації. (Насправді кілька зірок там є, але лише тому, що вони надали дійсно унікальні фото зі своїх домашніх архівів). І серії знаних фотографів у книзі також є. Вони настільки органічно доповнюють архів, що разом створюють відвертий “народний” домашній альбом.З фотоархівом працювали: Андрій Достлєв, Марта Мольфар, Ярослав Солоп, Льоля Гольдштейн, Галина Букша.
Частину накладу книги розповсюджується безплатно по бібліотеках та дипломатичних установах, решту накладу не можна буде купити в книгарнях, вона призначена лише для донорів проєкту, якими можна стати за посиланням: https://biggggidea.com/project/ukrainci-xyz/ Органічним доповненням картини ментальних змін різних поколінь став документальний фільм “Квіти України”. Фільм розкриває настільки особисте в трьох поколіннях, що книзі та сайту-музею не під силу.
Продюсер фільму Гліб Лук‘янець, режисерка Аделіна Борець. Аделіна розповіла про своє бачення фільму:“Фільм має на цілі фіксування моменту життя кожної представниці заявлених поколінь — X,Y,Z. Поєднувальною наративною лінією є те, що кожна з них живе в аварійному домі. У фільмі ми бачимо як саме проявляє себе кожна з героїнь, як саме справляється з побутовими та життєвими проблемами. Для пошуку героїв були задіяні всі члени команди, ми їздили по всім цікавим нам проблемним забудовам, знайомились з їх мешканцями. Коли ми зрозуміли, що всі герої які нас цікавлять — це жінки, з’явилася ще одна тема — материнства, яку ми освітлюємо у фільмі.Я рада брати участь в такому фільмі. Я вдячна продюсеру Глібу Лук’янцю за те, що повірив мені та дозволив робити все, що я відчуваю. Я слідувала серцю. Це наша не перша співпраця з Глібом та Богданом Борисенко, який є оператором постановником фільму. У такому складі ми вже співпрацювали при інших проєктах у Польщі, тому я щаслива зробити з ними цей проєкт про українців в Україні”
Одна з переваг проєкту – двомовність. Українська та англійська. Це дає можливість чесно і відверто розповісти про себе громадянам інших країн, зацікавити Україною і, ми сподіваємось, викликати симпатію до нас. Авторські переклади англійською робила ірландська письменниця українського походження Вікторія Мєлковська.
Фокус-група європейців, на яких ми тестували нашу книгу, ці сподівання підтвердила. Вікторія Мєлковська розповідає:“Це був надзвичайно цікавий проєкт, який пролив світло на те, наскільки загадкові та цікаві ми, українці, як для іноземців. Наш уклад життя до сих пір залишається для них залізновою засовою, отож вони охоче, майже жадібно, поглянуть інформацію про справжніх нас. Фокус-група з якою я опрацьовувала тексти, з нетерпінням очікувала нових і нових сторінок перекладу, а я спостерігала за обличчями тих, кто читав і слухала їхні враженні відгуки накштал “Та невже?” (про “заборонений” в СРСР секс та позашлюбні афери) або “Ну і ну” (про обіди на кладовищах), а також трохи збентежена похитування головою і так коментарі, як “Скільки їх було у вас, отих революцій?”, “А чому такі малі зарплати?” і “Ніжки Буша?”. Отож, багато що доводилося пояснювати — через перероблені тексти. Але більшість перших читачів-іноземців відверто жалкували, що вони настільки не обізнанні і що вони так мало знають про нас, передусім навіть із шкільної програми. Я точно знаю, що більше таких книг и проектів зроблять справжній вклад в наше “народознавство”.
Проєкт “Українці XYZ: звички, смаки, побут” створено за підтримки Українського культурного фонду.
Команда проєкту:
Гліб Лук‘янець – продюсер проєкту, засновник Гоголь фундації, українсько-польський кінопродюсер, чиї фільми номіновані багатьма європейськими фестивалями, в тому числі акредитованими Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів FIAPF
Марта Мольфар – авторка ідеї, текстів та кураторка проєкту, радіоведуча, сценаристка, співзасновниця Київської творчої спілки акторів-дикторів
Андрій Достлєв – артдиректор проєкту, художник, дослідник вернакулярної фотографії
Олександра Дубічева – менеджерка проєкту, партнерка агенції маркетингового консалтингу Filberry
Тарас Боровик – менеджер цифрового музею, креативний директор та співвласник креативної діджитал-агенції “kruzhok”
Ярослав Солоп – артдиректор цифрового музею, ідеолог та дослідник архіву сучасного фотографічного доробку UkrainianPhotoFoundation (UPF)
Льоля Гольдштейн – фоторедакторка проєкту, креативна директорка журналу Bird in fly
Анастасія Левінська – піар-директорка проєкту, засновниця креативної агенції Levin group, керівник асоціації креативної індустрії SPOM
Катерина Прокопова – асистентка піар-директорки
Юлія Сачук – менеджерка інклюзивної частини проєкту, співзасновниця і керівниця громадської організації “Боротьба за права / Fight For Right”
Вікторія Мєлковська – авторський переклад англійською, ірландська письменниця українського походження
Автор заголовного фото проєкту – Павло ПастушенкоДизайнерка-верстальниця – Галина Букша Редакторка українських текстів – Надія ГончаренкоРедактори англійських текстів – Кірон Хопкінс (Ciaran Hopkins)Коректор (українська) – Олександр Богомолець-БарашРежисерка-постановниця – Аделіна БорецьОператор-постановник – Богдан Борисенко Режисер монтажу – Олександр ЛегостаєвДругий режисер – Олексій ЧубунОператор – Богдан РозумнийЗвукорежисер на майданчику – Денис Кашчей
Партнери проєкту:
- Гоголь фундація (Нідерланди)
- Національна спілка журналістів України (НСЖУ)
- Креативна агенція GRAPE
- Видавництво “Майстер книг”
- Громадська організація “Боротьба за права”
