Є речі, які неможливо уявити поза Італією. Червоний Ferrari, лимони на узбережжі Амальфі, сонце на шкірі, келих вина на терасі і тарілка пасти, яка виглядає так, ніби її щойно зняли для рекламної кампанії.
Паста стала частиною італійського lifestyle а отже, рано чи пізно мала опинитися там, де lifestyle перетворюється на fashion.
На подіумах, у кіно, на сторінках глянцю та в руках знаменитостей spaghetti та penne поступово отримали нову роль: де страва набуває глибокого візуального символу Italianità.
Італія знову довела: якщо зробити щось із достатньою кількістю стилю, воно неодмінно стане модою.
Dolce vita, яку можна з’їсти
У світі моди немає бренду, який так послідовно перетворює італійські культурні коди на fashion-образи, як Dolce & Gabbana.
Сицилійська культура, мереживо, лимони, червоний колір, майоліка, релігійні мотиви – це усе, що складає візуальний словник італійського півдня, дизайнери давно зробили частиною своєї естетики.
Тож поява пасти в цій історії була майже неминучою.
У 2017 році Dolce & Gabbana об’єдналися з італійським виробником Pasta Di Martino, щоб створити лімітовану серію пасти в дизайнерській упаковці. На коробках з’явилися ілюстрації італійських міст та знакових місць.
Звичайна пачка spaghetti раптом стала колекційним об’єктом. І це був дуже fashion-жест: взяти предмет повсякденного життя й змусити його виглядати так, ніби він щойно зійшов із подіуму. Ціна теж відповідала новому статусу, незвичному раніше прайсу. Дизайнерська паста коштувала близько €95.
Паста на великому екрані
До того як Instagram навчив нас фотографувати кожну тарілку, це зробило кіно.
Італійський кінематограф давно використовує їжу як спосіб розповісти про характер героїв. За столом тут не просто їдять. За столом закохуються, сперечаються, миряться, обговорюють сімейні таємниці й приймають рішення, які змінюють життя.
А паста в цих сценах працює майже як fashion-деталь.
Вона миттєво створює настрій: сім’я, південне сонце, галаслива вечеря, келих вина, розмови, які тривають до опівночі.
Образ Італії, який сформувався в міжнародній попкультурі, багато в чому пахне томатами, базиліком і свіжим пармезаном. Паста стала кінематографічним shorthand, одним простим візуальним знаком, якому не потрібен переклад.
Кіно теж зробило свій внесок у культ італійської пасти. Іноді вона з’являється в кадрі як проста вечеря, іноді — як символ родини, а іноді стає майже окремим персонажем.
Один із найвідоміших сучасних прикладів Eat Pray Love (2010). Приїхавши до Рима, героїня Джулії Робертс буквально вчиться заново отримувати задоволення від життя і починає з найпростішого: їжі. Знаменита сцена зі spaghetti стала майже маніфестом італійського dolce far niente: їсти із задоволенням, насолоджуватися моментом і, головне, не відчувати за це провини.
У The Godfather (1972) паста має зовсім інший характер. Тут вона не про красивий кадр, а про родину, традицію, владу та італійсько-американську ідентичність. Одна з найвідоміших сцен Clemenza, який готує соус для пасти й паралельно навчає Michael Corleone простим кулінарним хитрощам. Побутова сцена раптом стає важливою частиною історії героя: кухня перетворюється на простір, де передаються не лише рецепти, а й культурна пам’ять.
У La Dolce Vita (1960) Федеріко Фелліні паста вже майже розчиняється у самому понятті італійського lifestyle. Ресторани, вечері, накриті столи, келихи, нічний Рим, розмови до ранку усе це створює ту саму атмосферу dolce vita, яку сьогодні ми впізнаємо з одного кадру. Тут їжа не обов’язково має бути головною героїнею. Вона просто є частиною життя, яке виглядає настільки красивим, що його хочеться наслідувати.
А Big Night (1996) робить ще один крок і буквально присвячує пасті цілу історію. Фільм розповідає про двох братів, які намагаються врятувати свій італійський ресторан у Нью-Джерсі. Центральною стравою їхньої великої вечері стає timpano величезна запечена конструкція з пасти, всередині якої ховаються м’ясо, сир, яйця та інші інгредієнти.
Тут вечеря перетворюється на справжній кулінарний спектакль і водночас історія про те, як далеко людина готова зайти, щоб зберегти свою культуру, родину та уявлення про те, якою має бути справжня італійська кухня.
Від Eat Pray Love до The Godfather, від Фелліні до Big Night паста щоразу грає різну роль. Але результат один: на екрані вона стає не просто їжею, а мовою італійського способу життя.
Можливо, саме тому референс, де хтось накручує spaghetti на виделку, сьогодні може розповісти про Італію більше, ніж тисяча туристичних путівників.
Pasta girls: коли паста стає fashion-аксесуаром
Паста давно має власну celebrity-історію. І, здається, найкраще її ілюструють жінки, які в різні десятиліття опинялися перед камерою зі spaghetti, перетворюючи звичайну вечерю на fashion moment.
Однією з перших муз цього жанру стала Sophia Loren. У 1953 році молода італійська акторка була сфотографована за тарілкою spaghetti в одному з ресторанів Італії. Сьогодні цей кадр виглядає майже як готовий fashion editorial: чуттєвий погляд, розкішна жіночність і тарілка пасти, яка стає частиною образу.
Через кілька років Лорен знову опинилася перед камерою з пастою, цього разу на зйомках фільму The Two Women (La Ciociara, 1960), де її фотографували під час приготування spaghetti. Тут уже немає глянцевої дистанції: акторка готує, відціджує пасту, працює на кухні і саме ця природність стає частиною її італійського шарму.
Майже сім десятиліть потому ту саму формулу переосмислила Rihanna. У 2020 році співачка зняла fashion film для Fenty на власній кухні: готувала пасту, нарізала овочі, наливала вино і робила це у своєму бездоганно продуманому образі.
Кухня перетворилася на fashion set, а звичайний процес приготування вечері на частину celebrity lifestyle. Це вже не італійська mamma біля плити, а Rihanna, яка доводить, що навіть приготування пасти може виглядати як editorial.
Коли знаменитість бере виделку
Наступний крок був очевидним: паста перейшла з кіноекрану в celebrity-культуру.
Знаменитості сьогодні продають не лише одяг і косметику. Вони продають спосіб життя. А що може краще за тарілку пасти передати ідею красивого, але не надто старанного життя?
Особливо коли йдеться про Італію.
Один із людей, які зробили гастрономічну Італію глобальним pop-cultural phenomenon, Stanley Tucci. Його Searching for Italy перетворив подорож країною через її кухню на окремий жанр travel television. І серед страв, які привернули увагу міжнародної аудиторії, опинилася знаменита Spaghetti alla Nerano – це паста з обсмаженими цукіні, сиром і базиліком, яку Tucci куштував на Амальфітанському узбережжі.
У результаті проста регіональна страва отримала статус гастрономічної знаменитості. А це, власне, і є сучасна формула luxury: не обов’язково мати дорогі інгредієнти. Важливо мати історію, походження і правильний контекст.
Instagram любить пасту
Є ще одна причина, чому паста так органічно почувається у fashion-світі: вона фантастично фотогенічна.
Шовковисті стрічки tagliatelle, закручені навколо виделки spaghetti, архітектурні форми farfalle, хвилясті краї lasagna, блиск оливкової олії, зелень базиліку та червоний соус — усе це майже готова editorial-зйомка.
Паста має те, що так любить fashion-фотографія: форму, фактуру, колір і рух. Саме тому її дедалі частіше можна побачити не лише в гастрономічному контенті, а й у fashion-кампаніях, рекламних зйомках та editorial-історіях. І тут паста виявляється напрочуд сучасною. Вона не потребує фільтрів.
Italianità як новий luxury
Можливо, головна причина любові fashion-світу до пасти значно простіша.
Італійська естетика ніколи не була про стерильну досконалість. Вона — про задоволення.
Про те, щоб красиво накрити стіл, навіть якщо вечеря буде дуже простою. Щоб одягнути улюблену сукню не «на вихід», а просто тому, що сьогодні гарний день. Щоб довго сидіти за вечерею і не дивитися на годинник.
Паста ідеально вписується в цю філософію.
Вона демократична й водночас культова. Повсякденна і при цьому здатна стати об’єктом luxury-колаборації.
Її можна купити за кілька євро в супермаркеті або покласти у дизайнерську коробку за €95. Можна приготувати за двадцять хвилин або перетворити на гастрономічний ритуал.
І саме в цьому її fashion appeal.
Справжній стиль не завжди полягає в тому, щоб мати більше.
Найчастіше він полягає в тому, щоб бачити більше в тому, що вже є.
Авторка: Дарія Найдюк
